КРА́ЙНІЙ, я, є.
1. Який міститься скраю, на межі чогось; кінцевий. Гашіца вирвалась з обіймів Йонових і шуснула в крайню хату (Коцюб., І, 1955, 236); Ліс.. порідшав: крайні його буки стояли поодинці (Томч., Готель.., 1960, 40).
На кра́йньому поро́зі життя́ див. порі́г.
2. Якого далі не можна зволікати, переносити; останній. [Чапля:] Крайній час починати оранку (Фр., VIII, 1952, 20); Як крайній термін [присилання рукописів] — визначаю два місяці (Коцюб., III, 1956, 203); Крайня пора.
3. Який досяг найвищого ступеня; надзвичайний, надмірний, граничний (у 2 знач.). — Царю, всі ми.. зведені до крайньої недолі (Фр., IV, 1950, 119); Середа розводить руками і в крайньому незадоволенні зникає (Мик., І, 1957, 444); Крайні злидні; Крайнє напруження; Крайня жорстокість.
Кра́йні за́ходи — найсуворіші, найрішучіші, надзвичайні заходи; Кра́йня потре́ба — виняткова, пекуча, нагальна необхідність. Стикатися з ними [гайдамаками], без крайньої потреби не було рації (Головко, II, 1957, 568).
◊ На кра́йній ви́падок; У кра́йньому ра́зі — якщо немає (не буде) іншого виходу. В Святошині, Голосіївському лісі київські ополченці готувалися до захисту міста на крайній випадок (Загреб., Диво, 1968, 131); І. Франко був переконаний у тому, що серед сучасного йому молодого покоління нема нікого, хто не читав би «програмний» роман «Что делать?» чи, в крайньому разі, не чув про нього (Рад. літ-во, 3, 1957, 41).
4. перен. Який найрізкіше виражає певні суспільні погляди (про політичні напрями, партії або їх представників). Заперечувати громадянські війни або забувати про них — значило б впасти в крайній опортунізм і відректись від соціалістичної революції (Ленін, 23, 1950, 65); Москвофілів Драгоманов вважав представниками крайньої реакції (Укр. літ. критика.., 1959, 213); Крайня ліва (права) партія; Крайній шовініст; // Найрадикальніший (про погляди, переконання). Я пригадав собі, що стрічався з ним і в іншому товаристві, де він держався крайніх поглядів та виставляв себе демократом (Коцюб., І, 1955, 253).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 321.