КПИ́ТИ, кплю, кпиш; мн. кплять; недок., з кого— чого, над ким — чим, розм. Те саме, що кепкува́ти. З громади кпили [борці], хлопців били (Шевч., II, 1953, 77); Лис Микита кпив собі з них [стрільців], ..ще й інших.. остерігав (Фр., IV, 1950, 91); Юрко бігав кривулькою, мов пружина, і просто кпив собі з хорта (Козл., Ю. Крук, 1950, 64).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 318.