КОШЛА́ТИЙ, а, е.

1. З розкуйовдженим, розкошланим волоссям. Музика спинилась. З-за фортепіано підвелася з кошлатою головою людина (Досв., Вибр., 1959, 364); // З розкуйовдженими волосинками. У діда шорсткі кошлаті брови, а очі, сірі, з хитруватими вогниками, глибоко сидять в орбітах (Кир., Вибр., 1960, 284); // перен. З густим віттям, рясним листям і т. ін., що нерівно виступають, стирчать. Гойдались кошлаті віти (Коцюб., II, 1955, 211); За дорогою широкою, Де верба стоїть кошлата. Йшли з мамою, з синьоокою, Із Марусею хлоп’ята (Мал., II, 1948, 185); // перен. Який розповзається клаптями, клубами в різні боки (про хмари, дим, туман і т. ін.). Під місяцем, наче дим, пропливали кошлаті осінні хмари (Гур., Наша молодість, 1949, 391); Чорний кошлатий дим здіймався до неба (Загреб., Європа 45, 1959, 210).

2. Який має густу відстовбурчену, розкуйовджену вовну, шерсть (про тварин). Кошлаті коники, низько схиливши голови, тягли вози (Горд., II, 1959, 224); Ота сухоребра кошлата корівчина.. мала просто таки неймовірний характер (Збан., Доля, 1961, 191); // Густо покритий переплутаними волокнами; ворсистий (про тканину, килим). Він сів на вузенький тапчан.. і якийсь час мовчки дивився на кошлатий темний килим на стіні (Досв., Вибр., 1959, 245); Румун.. всунув їх [чоботи] у свій кошлатий ранець і подався наздоганяти своїх (Петльов., Хотинці, 1949, 12).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 316.