КО́ШИК, а, ч.

1. Виріб, різний за формою та розміром, виплетений з лози, стебел рогозу, дранки тощо, який використовують у побуті для зберігання або перенесення чого-небудь. Горпина вбігає у хату з порожнім кошиком на руці (Н.-Лев., II, 1956, 476); Сухорляві, але міцненькі руки держали на плечі великий кошик, повний малини (Л. Укр., III, 1952, 660); Займався [Баклагов] тепер тим, що плів верболозові кошики (Гончар, Таврія.., 1957, 74); * У порівн. За дощем град сипнув, як з кошика (Вовчок, Вибр., 1937, 218).

◊ З гро́шика та з ко́шика тягти́ся (тягну́тися) — терпіти матеріальні нестатки, добиваючись чого-небудь. — Хіба не ми з Олександром з останнього грошика та з кошика тягнулись, щоб ти учителем став..? (Стельмах, Кров людська… І, 1957, 75); Усе́ з гро́шика та з ко́шика — про того, хто не має свого господарства, а харчується тільки тим, що купує.

2. розм. Міра, що дорівнює вмісту кошика. Ключниця.. винесла з льоху два кошики яблук і всіх частувала (Коцюб., II, 1955, 82); Коли поставили на стіл десять повних кошиків винограду, добродушні горці оніміли від захвату (Довж., І, 1958, 493).

3. бот. Суцвіття соняшника та інших кошикоцвітих. Цвітіння [соняшника] починається з країв кошика й поступово переходить до центру (Ол. та ефір. культ., 1956, 23); Можна використати на корм також і сухі кошики соняшника, якщо їх перемолоти на борошно (Колг. Укр., 9, 1959, 22).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 316.