КО́ТИК, а, ч.

1. Зменш.-пестл. до кіт. Білий котик спав на лаві серед нашого двора (Забіла, Одна сім’я, 1950, 65); * У порівн. Стрибнув [Івась], як котик (Мирний, І, 1954, 239).

2. Морський ссавець із цінним хутром; водиться в північній частині Тихого океану. Котики — один з видів тюленів — мають хутро, міцність і краса якого дуже ціниться (Фіз. геогр., 5, 1956, 59); // Хутро цієї тварини. Ви можете серед білого дня підійти до кожного одесита — хай на ньому буде каракуль і котик — і запропонувати йому участь у фільмові (Ю. Янов., V, 1959, 118).

3. Суцвіття верби та деяких інших односім’ядольних рослин. На придорожніх вербах сіріли оксамитові котики (Тулуб, Людолови, II, 1957, 325); Зупинився [хлопчик] біля куща червонолозу, що не в пору рясно бризнув ніжними сріблясто-синюватими котиками (Стельмах, На.. землі, 1949, 327).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 309.