КОСОБО́ЧИТИ, чу, чиш, недок., розм. Дивитися збоку, скоса. Кінь ще більше подався назад. Його вогнисті очі кособочили в ліс (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 257); // Падати, литися навскіс, під кутом до горизонтальної площини (про дощ, сніг і т. ін.). Поле в золотих житах колише вітер, а восени по стерні кособочить мряка (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 29).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 690.