КОСИ́ЧИТИ, чу, чиш, недок., перех., розм. Те саме, що закві́тчувати. Ледве помітний в лісовім зелі, збирав [Іван] квітки і косичив ними свою кресаню (Коцюб., II, 1955,307);* Образно. Вийде сонце і довше постоїть над землею.. Ліси косичить, .. хором могутнім несеться клич: — Весна! Весна! (Хотк., II, 1966, 24).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 305.