КОРІНЕ́ЦЬ, нця́, ч.

1. Зменш. до ко́рінь 1, 2. Раз якось хмара наступила. Схопилась буря і зломила Деревце бідне з корінцем (Гл., Вибр., 1957, 112); Корінець таємничо смокче соки землі… (Коп., Вибр., 1953, 11); * У порівн. Йому здавалося, що.. касир надто повільно працює сухими, як корінці калгану, пальцями (руд., Вітер.., 1958, 216); // тільки мн. Коріння деяких рослин, що їх використовують як ліки. Усю худобу попереводила [Пріська] на зілля та корінці та на усякі ліки (Кв.-Осн., II, 1956, 175); Потім «лікарка» надсипала корінців Василеві, сказала настояти на горілці (Ю. Янов., II, 1954, 104); // Ніжка гриба. — Лише сеї ночі виклюнувся [грибок] з землі. Та й корінець здоровий (Фр., IV, 1950, 329).

2. Місце, де зшиті аркуші книжки, зошита, папки, або частина палітурки, що закриває це місце. Ольга пішла в батьків кабінет і почала переглядать книжки: взяла в руки філософську книжку, .. потім достала.. книжку з червоним корінцем (Н.-Лев., І, 1956, 429); Ляля стояла перед своєю книжковою шафою, торкаючи поглядом знайомі корінці томів (Гончар, IV, 1960, 43).

3. Частина аркуша, що залишається після відривання квитанції, ордера тощо в квитанційній, ордерній і т. ін. книжці. Кривлячись від уїдливої цигарки в зубах, він [рахівник] неохайно кидав корінці ордерних книжок товстому.. помбухові (Ле, Міжгір’я, 1953, 173).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 292.