КОРЯЧКУВА́ТИЙ, а, е. Який має кривий, сучкуватий стовбур (про дерево). Таке корячкувате [дерево], що й на палицю не вибереш (Сл. Гр.); На скелях росли низенькі корячкуваті сосни, скарлючені бурями (Донч., III, 1956, 234); // перен., розм. Незграбний, із кривими ногами (про людину). Низька корячкувата постать спинилась на хатнім порозі (Коцюб., II, 1955, 44); Низький корячкуватий дідок з палицею — скептик до краю (Ю. Янов., IV, 1959, 18).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 303.