КОРОГО́В, гви́, ж., заст., церк. Корогва (у 1, 3 знач.). Його погляд зупинився на жалібній корогві, застромленій у тин. Корогов було вроблено з двох почеплених на тичці хусток: білої й чорної. То був знак, що в хаті є мрець (Коцюб., І, 1955, 230).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 295.