КОРО́ВА, и, ж.

1. Велика парнокопитна свійська молочна тварина; самка бугая. Котра корова багато реве, то та молока мало дає (Номис, 1864, № 12881); На просторному дворі мекали вівці, стояли потомлені воли. Молодиця доїла корову (Н.-Лев., II, 1956, 205); На лісовій галявині під доглядом пастухів паслися корови й коні (Донч., II, 1956, 62); * У порівн. — Ось я виплакалась (ревла, їй-богу, як корова), і тепер мені легко (Дн. Чайка, Тв., 1960, 51); // Самка деяких порід великих рогатих тварин (лося, оленя тощо).

∆ Морська́ коро́ва — вимерлий водяний ссавець ряду сиреноподібних; ритина. Із морських тварин.. зазначу таких-о: дельфін, ..морський кінь, морська корова. краб (Вишня, І, 1956, 175).

◊ Ді́йна коро́ва див. ді́йна; Ли́чить (іде́, приста́ло і т. ін.), як коро́ві сідло́ — зовсім, аж ніяк не пасує комусь. [Охрім:] А й пристало [вбрання] тобі, як корові сідло! (Кроп., І, 1958, 384); Як (на́че, ні́би, мов, немо́в і т. ін.) коро́ва язико́м злиза́ла див. зли́зувати.

2. перен., зневажл. Про незграбну, товсту або нерозумну жінку. Жінка його не сподобалась мені: неінтелігентна, нецікава, суща корова (вибачай за вислів!) (Коцюб., III, 1956, 168).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 295.