КОРМИ́ГА, и, ж. Насильницьке панування; неволя, ярмо. То як же мені свого чоловіка забути хоч на хвилинку? Він мене з пекла, з кормиги визволив!.. (Вовчок, І, 1955, 143); [Андрій (до Олени):] Нехай умру в ярмі, пропаду у кормизі, а тебе не покину!.. (Кроп., І, 1958, 459); Він бачив сам, як животіють люди під польською кормигою — ві Львові, в Дубні, в Корці (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 152).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 293.