КОРИ́ЦЯ, і, ж.

1. Висушена кора коричного дерева, що її вживають як прянощі для кондитерських виробів, а також у медицині й парфюмерії. Кориця — це кора з коричного дерева, яке культивується в багатьох тропічних країнах (Укр. страви, 1957, 344); — Кориці додайте у тісто, кориці, Луківно! (Ваш, Надія, 1960, 28).

2. Пестл. до кора́. В нашої берізки Білая кориця (Воронько, Коли вирост. крила, 1960, 13).; Де ще недавно лежали сніги, стояла густа і чорна, як дьоготь, вода, що пахла не то мазутом, не то терпкуватим душком перегнилої вільхової кориці (Тют., Вир, 1960, 99).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 291.