КО́ПІТ, поту, ч., розм., рідко. Те саме, що ку́рява. — Антосьо їде! — стали кричать [хлопці]. І вискоком за бричкою.. Аж копіт збили дорогою (Свидн., Люборацькі, 1955, 36).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 283.