КОПИ́Т, а́, ч., діал. Копито (у 1 знач.). Кінь в’ється в небеса.., ніби хоче взять увесь видимий світ Під свій копит дзвінкий, підкований копит (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 130).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 281.