КОПЕ́ЦЬ, кіпця́, ч. Насипаний або викопаний межовий знак. Вовкун силою потяг Гаву на.. високий копець із каміння, що означував границю села Н. (Фр., III, 1950, 22); — Ех, діду Охріме, не пізнати вже вам тоді і з свічкою своїх двох із половиною десятин, хоч і підкопували все літо кіпці. Бо межі зоремо ж (Головко, Вибр., 1936, 310).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 280.