КОНСТИТУ́ЦІЯ, ї, ж. Основний закон держави, що визначає суспільний і державний лад, виборчу систему, принципи організації та діяльності державних органів, основні права й обов’язки громадян. Маємо тільки конституцію [1905 р.] на папері, скасовану фактично (Коцюб., III, 1956, 283); Кожна Союзна республіка має свою Конституцію, яка враховує особливості республіки і побудована у повній відповідності з Конституцією СРСР (Конст. СРСР, 1963, 7).

КОНСТИТУ́ЦІЯ², ї, ж. Будова організму, зумовлена певним співвідношенням у розвитку органів і тканин. Конституції я був нервової, вразливої змалку (Вишня, І, 1956, 5); Сукупність зовнішніх (морфологічних) і внутрішніх (функціональних) особливостей організму визначає поняття конституції (Хвор. дит. віку, 1955, 135).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 266.