Про УКРЛІТ.ORG

комірець

КОМІРЕ́ЦЬ, рця́, ч.

1. Зменш. до ко́мір. У чорному кожушку, з червоним комірцем ходив [справник] (Вовчок, І, 1955, 248); Над вузьким комірцем кожуха волохатим колесом пливла голова Ларіона Денисенка (Стельмах, II, 1962, 384).

2. Вузький комір, пристебнутий чи приметаний до чоловічої сорочки або жіночого плаття. Вона почала вишивати собі комірець, але й та робота їй остогидла (Н.-Лев., III, 1956, 126); Ранком рушив [Василь] на завод у начищених.. черевиках, із свіжим комірцем на гімнастерці (Ю. Янов., II, 1954, 98).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 246.

вгору