КОМО́НЬ, я, ч., заст. Кінь. Він кричав: — Не руште з місця!. Я ж не винен, Що мій комонь спотикнувсь! (Фр., XII, 1953, 134); Комоні ржуть, почувши дим війни (Коч., Я. Мудрий, 1946, 114).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 248.