КОМО́ННИК1, а, ч. (Succisa M. et K.). Дика трав’яниста рослина, що цвіте синьо-фіолетовим суцвіттям і використовується в медицині.
КОМО́ННИК2, а, ч., заст. Вершник. По полю мчались козаки. Поперед усіх поспішав Сомко; за ним паволоцький Шрам; за ними ще з півдесятка комонників (П. Куліш, Вибр., 1969, 107); Старий патрицій пускає її [матрону] на своє місце, сам сідає коло комонника (Л. Укр., II, 1951, 527).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 248.