КОМИЗИ́ТИСЯ, ижу́ся, изи́шся, недок., розм. Те саме, що вередува́ти; капризувати. — Та ну-бо, вбирайся швидше! Ще й комизиться!.. — говорив дід, бо його вже брала нетерплячка (Н.-Лев., IV, 1956, 203); // Виявляти впертість; упиратися; норовитися. [Степан:] Свахо, не комизься, іди в хату! (Кроп., II, 1958, 62); Всі його знайомі дівчата так і бігають за ним, тільки моргни. Не буде комизитись і Варварочка! (Донч., V, 1957, 380); Спершу Лиска трохи боялася, комизилася — півтора дні привчала її Даринка ходити в возику смирно (Вирган, В розп. літа, 1959, 260).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 245.