КОЛУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок.

1. Рухатись по колу, по коловій лінії. Сонце по небі колує. Знають і хмари свій шлях (Фр., XI, 1952, 408).

2. їхати в об’їзд; об’їжджати. Хто колує, той дома не ночує (Номис, 1864, № 11404).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 236.