КОЛО́ТИСЯ, колю́ся, ко́лешся, недок.

1. Виклика́ти почуття болю. Стерня колеться, ніжка болить… Спать не хочеться, гулять кортить (Сто пісень.., 1946, 225); // Мати здатність колоти (у 1 знач.). В променях сонця купається жито, Колються вуса шорсткі (Бойко, Про 17 літ, 1958, 59); * Образно. Не знав пан ротмістр, що наші козачки колються, як ті рожі (Стор., І, 1957, 160).

2. Битися за допомогою холодної (ко́лючої) зброї; колоти один одного. [Петро:] Де-коли під музику [в комедії] співають, сміються, плачуть, лаються, б’ються, стріляються, колються (Котл., II, 1953, 32); Люди і звірі всі вкупі боролись. Гризлись зубами, ..кололись (Л. Укр., І, 1951, 464).

3. Піддаватися коленню; розщеплюватися, дробитися. Чорні блискучі боки його [роялю] кололись і западались за кожним махом кілка (Коцюб., II, 1955, 88); На річках кололася і ребром ставала аршинна крига (Ле, Наливайко, 1957, 45); Сокира вправно подзенькує в міцних руках, сухі кругляки колються легко (Чаб., Балкан, весна, 1960, 31).

4. Пас. до коло́ти 4.

◊ [І] хо́четься, і [й] ко́леться — про які-небудь вагання. Хиткі не знають, чого вони хочуть: і хочеться, і колеться, і Мілюков не велить (Ленін, 32, 1954, 331); — Хочеться й колеться. Думаю: оце прийду, а там у нього хтось є. Чого прийшла? (Руд., Остання шабля, 1959, 441).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 234.