Про УКРЛІТ.ORG

колос

КО́ЛОС, ч.

1. род. а. Суцвіття більшості злаків і деяких інших рослин, у якому квітки розміщені вздовж стрижня. Колос колосу киває. Колос колосу співає. Ніби скрізь гуде бджола (Черн., Поезії, 1959, 178); По один-однісінький колос цієї пшениці люди приїздили до батька з-під самого Херсона! (Ю. Янов., II, 1954. 118); * У порівн. Люди живосилом відірвали Мар’яна від дружини, щось говорили йому, втішали, а він, заплющивши повіки,трусився і гнувся в риданні, мов колос в росі (Стельмах, І, 1962, 169).

Ко́лос у ко́лос — про однаково великі, рясні або густі рівні колоски. Надійшли жнива, достигла Василева пшениця — така гарна, колос у колос! (Вовчок, І, 1955, 82).

2. род. у. Те саме, що коло́сся. Жито колосом аж об плечі черкається (Н.-Лев., III, 1956, 326); Ще твої широкі ниви, буйні колосом поля не були такі щасливі, як під зорями Кремля (Гонч., Вибр., 1959, 113); * Образно. Гарний соловей голосом, а колгосп колосом (Укр.. присл.., 1955, 373).

КОЛО́С, а, ч.

1. заст. Статуя, колона, обеліск величезних розмірів. Мій провідник обіруч хопив сокиру і вдарив нею в чорний п’єдестал. Захиталася величезна будівля, затремтів до самого вершка і кам’яний колос (Фр., II, 1950, 97).

Коло́с Родо́ський — мідна статуя давньогрецького бога сонця Геліоса висотою біля 70 м, поставлена на о. Родосі; зруйнована землетрусом у 227 р. до н. е. * У порівн. На середину зали вийшло чоловік п’ять студентів і між ними, як колос Родоський, Воздвиженський (Н.-Лев., І, 1956, 365).

2. перен. Про кого-, що-небудь виняткове своєю величиною або важливістю. Се був хлопиця величезного росту, плечі як двері, руки як лопати, правдивий колос (Фр., III, 1950, 225).

◊ Ко́лос на гли́няних нога́х — про щось зовні величне, а насправді слабе, готове зруйнуватися.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 232.

вгору