КОЛИСКО́ВИЙ, а, е. Прикм. до коли́ска 1. Вкладав [Саїд Алі] у чемодан речі повагом, неначе від’їжджав на все життя і звикав до розлуки з домом, у якому мати співом зичила йому колискове щастя (Ле, Міжгір’я, 1953, 91); Можливо, це сон? Один з тих чудових колискових снів, що їх бачило дівча..? (Донч., III, 1956, 18); // у знач. ім. колиско́ва, вої, ж. Те саме, що Колиско́ва пі́сня. О північ зимова, о північ казкова! Каганчик мигтить, і звучить колискова (Перв., II, 1958, 131); І слухав ніжну колискову, І мову матері шовкову На молодій Звенигорі (Мал., Серце.., 1959, 6).

Колиско́ва пі́сня — пісня, яку співають, заколисуючи дитину. Усміхнувся Ясь і заграв таку колискову пісню, що.. усі немовлята [поснули] (їв., Вел. очі, .1956, 41); * У порівн. Вона починала оповідати якусь веселу історію, і її тихий приємний голос звучав, як колискова пісня (Збан.,. Переджнив’я, 1955, 152).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 222.