КОГУ́ТЯЧИЙ, а, е, діал. Прикм. до ко́гу́т 1. В тій хвилі явився обік нього гарний паничик у шапочці з когутячим пером (Фр., II, 1950, 122); У високих шапках з когутячим пір’ям, з чорними вусами, вони [жандарми] могли налякати своїм виглядом (Турч., Зорі.., 1950, 16).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 207.