КО́ВБИЦЯ, і, ж., діал.

1. Отвір у передній частині селянської печі.

2. Колода, на якій рубають дрова. Став [пес] на ковбицю ногами І до сонця морду зносить (Фр., X, 1954, 94).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 203.