КОВАЛЮВА́ТИ, ю́ю, ю́єш, недок. Займатися ковальством, працювати ковалем. [Ялина:] Тарас ковалює!.. [Єфрем:] А в нас ковалів в слободі не треба?.. (Кроп., IV, 1959, 346); У вільний час Лукич ковалює в кузні нарівні з Ілончиним батьком (Гончар, І, 1954, 458); В єдиній на всю Вербівку кузні, де ковалював Лаврін Перегуда з сином Онопрієм, тепер стояв гук від зорі до зорі (Іщук, Вербівчани, 1961, 5).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 202.