КОВАЛЬЧУ́К, а, ч.

1. Підмайстер коваля. Змалку сиротою лишився [коваль], змалку по наймах біля череди, потім за ковальчука в кузні, по заробітках (Головко, II, 1957, 211); Юрко Корж — ковальчуком при дядьку Федосію працює (Мушк., Чорний хліб, 1960, 16).

2. розм. Син коваля.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 202.