КОВА́ЛЬСЬКИЙ, а, е.

1. Прикм. до кова́ль. Ковальське ремесло; // Такий, як у коваля, власт. йому. Очі у Савченка не лише ковальські, а ще й снайперські (Роб. газ., 13.IV 1966, 2); Рука ковальська.

2. Стос. до ковальства. Кузьма привчає хлопця до ковальської справи (Горд., II, 1959, 167); Ковальський цех; // Признач. для кування, застосовуваний у кузні. Сопів ковальський міх, тріскотіло вугілля, а коваль старий ще віхтиком покропив його водою (Головко, II, 1957, 15); Ковальський молот; Ковальські кліщі; // Здійснюваний куванням. Ковальське зварювання.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 202.