КОБИЛЬЧИ́НА, и, ж.

1. Зменш.-пестл. до коби́ла 1. Аж ось мчить з гори віз. Кобильчина летить галопом (Вишня, II, 1956, 150); Йонька вивів із хлівця кобильчину, що за тиждень від добрих мірок вівса поправилася так, аж на ній лискотіла шерсть і тверде тіло вигравало попід шкірою (Тют., Вир, 1964, 395).

2. розм. Погана, худа й малосильна кобила (у 1 знач.). Біля воза під вікном сухоребра кобильчина (Головко, І, 1957, 157).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 201.