КНЯЗІ́ВНА, и, ж., іст. Незаміжня дочка князя (у 1, 2 знач.). — Може, де вгляджу або напитаю таку царівну або князівну, яка мені привиджується у сні (Н.-Лев., IV, 1956, 19); Князівна та закохалася в козака. А князь того не знав, бо якби знав, то і в темницю дочку завдав би… (Гр., II, 1963, 375); Були це: графиня Гагаріна — старша [черниця], і князівна Долгорукова — молодша (Смолич, Мир.., 1958, 112).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 199.