КНИГОГРИ́З, а, ч.

1. Комаха з ряду сіноїдів, що розмножується в старих паперах, книжках; книжкова воша.

2. перен., ірон. Те саме, що буквої́д. — Не хочу, щоб такою [тривалою] відпусткою моя праця була принижена! Щоб який-небудь книгогриз ставив її нижче, ніж вона того варта (Гончар, Тронка, 1963, 275).

3. перен., ірон. Про людину, що надмірно захоплюється книжками; книжник (у 1 знач.). Ти написав томів із сотню, книгогризе (Сл. Гр.).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 196.