КЛЯ́ТИЙ, а, е.

1. Такий, якого клянуть, проклинають; огидний, ненависний.— Бенкетують вражі ляхи Наше безголов’я.. Нехай, кляті, бенкетують. Поки сонце зайде (Шевч., І, 1963, 44); За тією клятою панською роботою світу не видно, вгору нема коли глянути (Вас., II, 1959, 355); Йшли [полонянки] під дощем, по роз’їждженій, грузькій дорозі, а все ж було краще, ніж у тих клятих вагонах (Хижняк, Тамара, 1959, 163); Наробила вона, ця клята війна, такого наробила, що далі нікуди… (Збан., Сеспель, 1961, 313); // у знач. ім. кля́тий, того, ч., лайл. Про людину, яку проклинають, засуджують, ненавидять. Наглядів [пан], клятий! .. Та й ну гостинці засилать. Так і гостинців брать не хоче. Не хоче й пана закохать! (Шевч., II, 1953, 105); І якось в бою пугачовця Криваві знесилили рани, Його оточили, кляті, В полон потягли бусурмани (Нагн., Вибр., 1957, 167).

2. перен., розм. Упертий, завзятий. Клятий же був такий [денщик]: що йому вже не доставалося, як його не бив [офіцер]..— нічого не помага (Мирний, І, 1954, 243); — Заколоти треба,— сказав Панас Половець, спиняючи коня коло мертвого Оверка,— клятий був босяцюра (Ю. Янов., І, 1954, 252); В роботі він гарячкий, навіть клятий (Баш, Надія, 1960, 117); // Сильний за ступенем свого вияву; довготривалий (про явища природи). Ну й кляті ж морози, коли вже вони пересядуться? (Кир., Вибр., 1960, 300); Клятий вітер.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 195.