КЛЯКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., КЛЯКНУ́ТИ, ну́, не́ш, док. Ставати, падати на коліна. Ніхто його [обряду] докладно В повній цілості не знає. Чи клякати, чи стояти (Фр., X, 1954, 100); Іван клякнув механічно коло ліжка, поклав голову на подушку (Круш., Буденний хліб.., 1960, 95).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 194.