Про УКРЛІТ.ORG

ключник

КЛЮ́ЧНИК, а, ч.

1. заст. Той, хто мав ключі від комор панського маєтку, економії тощо й розпоряджався продуктовими запасами. Отак-то з того часу Прокіп Іванович став прикажчиком, а я ключником (Стор., І, 1957, 187); Серед адміністрації князівського господарства [Русі] були.. і ключники, які відали сільським господарством (Іст. УРСР, І, 1953, 64).

2. рідко. Те саме, що ключа́р 1. Мовчазний ключник [в’язниці] одімкнув дверцята до одної комірки, а після того, як я увійшов, хутко зачинив їх (Досв., Вибр., 1959, 112).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 194.

вгору