КЛУБО́К, бка́, ч.
1. чого і без додатка. Кулястий моток (ниток і т. ін.). Кинула [пані ] в куток клубок з бавовною (Кобр., Вибр., 1954, 3); Він одразу згадав, що в нього є автомат, .. що десь на возі лежать його апарати і клубки червоного кабеля (Гончар, III, 1959, 456); * Образно. Ніч проміння позбирала І змотала у клубок… (Олесь, Вибр., 1958, 248); * У порівн. Бачу: наче щось по пісках Покотилось, мов клубок (Щог., Поезії, 1958, 288).
◊ Звива́тися (зви́тися, скру́чуватися, скрути́тися і т. ін.) в клубо́к (клубко́м): а) звиватися, скручуватися в кільце (про плазунів). Зараз вони [слуги] розкопали нору, аж, бач, у норі, звившися в клубок, лежить величезна чорна гадюка (Фр., IV, 1950, 75); б) згинатися й підтягувати ноги до живота. Їжак скрутився в клубок (Коп., Як вони.., 1948, 9); Непроглядне убожество стояло в комірчині, де навіть піл був таким куцим, що на ньому тільки й можна було спати, скрутившись клубком (Стельмах, І, 1962, 206); Ни́тка дово́дить (доведе́ і т. ін.) до клубка́; По ни́тці йти (дійти́ і т. ін.) до клубка́ — про те, на підставі чого можна поступово з’ясувати щось невідоме, заплутане. — Оце, брат, їм [конокрадам] — капут! Оце та ниточка, що до клубка доведе (Головко, II, 1957, 124); Розмо́тувати (розмота́ти) клубо́к (клубка́) — поступово дізнаватися про щось. Гандзюк уважав чомусь, що його будуть допитувати першого: старший же він, і з нього, виходить, треба розмотувати клубка! (Кос., Новели, 1962, 210).
2. чого. Маса чого-небудь, що набула кулястої форми. Капітан потягнувся до газети, відірвав шматок цупкого паперу, витяг тютюн, скрутив цигарку і випустив густий клубок диму (Собко, Вогонь.., 1947, 20); В хату вкотилися сріблясті клубки холодної пари (Кучер, Зол. руки, 1948, 3); // кого, чого. Про скупчення живих істот, рослин і т. ін., що має кулясту форму. Зараз мати й син дивляться одне на одного, потім на ріку, над якою товчуться клубки комах і пролітають птиці (Стельмах, II, 1962, 210); * У порівн. Коли ж Кирило вступив у ліс, ноги сковзались у нього, як на паркеті, над головою химерно корчились гілки — клубки жовтих гадюк (Коцюб., II, 1955, 211); // чого. Про зігнуте положення (лежаче або сидяче) людського тіла. Обережно переступаючи через клубки сонних, мокрих тіл, попрямував [Кармазин] на Хомин голос (Гончар, III, 1959, 308)
3. чого, перен. Нагромадження, скупчення якихось почуттів. Щоб хоч трохи розсотати клубок болю, він згадав Христинку, хотів душею потягнутись до неї, але ще більш розтривожив себе (Стельмах, І, 1962, 401); // Заплутане сполучення, поєднання великої кількості думок і т. ін. Цілий клубок думок, смутних і радісних, заворушився в моїй голові (Вас., IV, 1960, 40); Який складний клубок протиріч, наносів, нерозв’язаних питань утворився в його рідному селі! (Чаб., Тече вода.., 1961, 164); Клубок подій.
◊ Клубко́м става́ти (ста́ти, застряга́ти, застря́гти і т. ін.) у го́рлі; Клубко́м підступа́ти (підступи́ти, підко́чуватися, підкоти́тися і т. ін.) до го́рла — стискати горло, душити (про біль, образу тощо). Гірка образа клубком підступила їй до горла, видушувала сльози (Жур., Вечір.., 1958, 204); Сльози безсилого розпачу й образи палили груди, ставали в горлі клубком (Тулуб, Людолови, І, 1957, 38); Клубо́к чого і який в го́рлі стої́ть (стоя́в, застря́г і т. ін.). Клубо́к який і чого підступи́в (підкоти́вся і т. ін.) до го́рла — про відчуття спазм, болісного стиснення в горлі внаслідок хвилювання, якихось переживань тощо. — Прошу до столу,— сказав Іван Залізняк,— перемагаючи клубок, який весь час стояв йому в горлі (Собко, Звич. життя, 1957, 23); Клубок ридань підступив Горпині до горла (Тулуб, Людолови, І, 1957, 425); Якийсь теплий, радісний клубок підкотився до горла Івана Юхимовича (Руд., Остання шабля, 1959, 516).
4. у знач. присл. клубко́м, клубка́ми. У вигляді кулі (див. ку́ля1 2). Смердючий дим клубками повився під стелею (Н.-Лев., II, 1956, 122); Над кіньми клубками здіймалася їдка пара (Панч, Іду, 1946, 74); // Зігнувшись і підтягнувши до живота ноги. Під батьківською катанкою, підібравши під себе ніжки, спить клубком його синок (Стельмах, II, 1962, 105).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 190.