КЛУБ1, у, ч.
1. Громадська організація, що об’єднує людей певного кола, професії для спільного відпочинку, розваг, занять спортом і т. ін. [Милевський:] Та дещо єсть: нове товариство заснувалось, клуб велосипедистів (Л. Укр., II, 1951, 73); Клуб цікавих зустрічей; Шаховий клуб.
2. У СРСР — культурно-освітня організація при підприємстві або установі, завданням якої є політична й виробнича освіта трудящих, підвищення їх культурного рівня та організація відпочинку. Всемірно розвиваючи в клубах поглиблені форми пропаганди і самоосвіти, необхідно в той же час пам’ятати, що клуб повинен задовольнити потреби в розумному відпочинку і розвазі (КПУ в резол. і рішен.., 1958, 292); Нам би хотілося, щоб у кожному селі, при кожнім клубі та був би хороший драматичний гурток (Вишня, І, 1956, 239).
3. Будинок, приміщення таких організацій. Павлусь уночі ніколи не спав: проводив ночі то в клубі, то в ресторанах (Н.-Лев., IV, 1956, 227); У клубі вечір і огні гірляндами — зелено (Сос., І, 1957, 335); Багатолюдні банкети.. нерідко влаштовуються в громадських приміщеннях: клубах, кімнатах відпочинку (Нар. тв. та етн.. 3, 1957, 108).
КЛУБ2, а, ч. Те саме, що клубо́к 2. Дрезина несамовито загаркотіла й понеслась, завихривши клуби пилюги позад себе (Ле, Міжгір’я, 1953, 282); Побачила [Оксана] відьму, що клубом котилася (Кв.-Осн., II, 1956, 439).
КЛУБ3, а, ч. Те саме, що стегно́. — Я без перини зроду-віку не засну й до світа: все мені щось муляє та й муляє то в клуби, то в литки (Н.-Лев., І, 1956, 575); Вона, вирядившись у сіре широке плаття, невідступне ходила за учнями, поважно перевалювала крутими клубами (Збан., Малин, дзвін, 1958, 197); // Верхня частина ноги, таза (у тварини). В коней було знати ребра й гострі клуби (Кучер, Прощай.., 1957, 174).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 190.