КЛОПОТА́ТИСЯ, очу́ся, о́чешся, недок,

1. біля (коло і т. ін.) чого й без додатка. Активно займатися чим-небудь, старанно робити щось; поратися. Клопоталися чоловіки у тому саду: пісок возили, східці по згір’ю направляли та місточки через рівчаки ладили (Вовчок, І, 1955, 145); Сагайда.. саме клопотався з лейтенантом Сіверцевим біля рації (Гончар, III, 1959, 146); // біля (коло) кого. Доглядати когось, ходити біля когось. Дядина все коло мене клопочеться.— Нічого, тіточко,— кажу їй: ..я дужа, зовсім дужа (Барв., Опов.., 1902, 68).

2. про кого — що, за що, а також із спол. щоб. Докладати зусиль, старань, щоб здійснити що-небудь, домогтися чогось і т. ін. Оці добродії почали клопотатися, щоб прийняти Шевченка до Академії (Мирний, V, 1955, 310); Він побіг до казарми клопотатись про відпустку на вечір собі й Семенові (Сміл., Зустрічі, 1936, 41);— Я лісу хочу дістати на хату, бо в мене хата згоріла… Про ліс клопочуся (Шиян, Баланда, 1957, 148); // за кого. Сприяти кому-небудь у чомусь, просити за когось.

3. з ким-чим, про кого-що, а також без додатка, розм. Те саме, що турбува́тися 1; хвилюватися. Уже й мати почали примічати та клопотатись: — Доню моя, доню! що се тобі сталось? (Вовчок, І, 1955, 59); Тато Ваші дуже клопочуться Вашою їздою до Варшави. Кажуть, що Вас поарештують, і посаду утратите (Стеф., III, 1954, 119); — А про моїх дітей не клопочися: не ти їх годуватимеш… (Мур., Бук. повість, 1959. 20).

4. діал. Обмірковувати. Слухає [Онисько], як клопочуться молоді удвох; що те треба зробити, з тим раніше управитись (Мирний, IV, 1955, 42).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 189.