КЛИНЦЮВА́ННЯ, я, с.

1. Дія за знач. клинцюва́ти. Подекуди клинцювання заміняють одранкуванням стін або діагональним обшиванням комишу тонкими рейками (Колг. Укр., 10, 1958, 12).

2. збірн. Клинці (кілочки), забиті в стіну (з обох боків) перед обмазуванням її глиною. Глина по стінах давно облупилась, стирчало саме клинцювання (Барв., Опов.., 1902, 19).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 183.