КЛИК1, у, ч., поет. Поклик, клич. Троянство, знаєш, все голодне Сипнуло ристю на той клик (Котл., І, 1952, 167); Де старшина, де клейноди? Нащо клик войовничий стих? Чом не плине по майдану Лава лицарів твоїх? (Щог., Поезії, 1958, 203); * Образно. Всюди чую любий глос, Клик життя могучий… Весно, вітре, люблю вас, Гори, ріки, тучі! (Фр., X, 1954, 19); // Крик деяких птахів. А даль шуміла. Лебеді над Доном Ячали кликом довгим і чудним (Бажан, Роки, 1957, 227).
КЛИК2, а́, ч., діал. Ікло. Послухав дурний Кабан. Як запоров кликами, зараз розпоров собі груди (Фр., IV, 1950, 59).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 181.