КЛЕ́ЇТИ, кле́ю, кле́їш, недок., перех.

1. Виготовляти що-небудь, з’єднуючи окремі частини чогось за допомогою клею, клейстеру. — Ти зможеш плести корзини з лози.. або клеїти коробочки для аптеки… (Ю. Янов., II, 1954, 80); От Андрійко-Неумійко Клеїть змія малюкам (Бойко, Ростіть.., 1959, 104); * Образно. Не клеїв сон панських повік (Фр., II, 1950, 105).

2. на що, на чому, розм. Те саме, що накле́ювати. Феліксу спало на думку, як в одній кінокартині революціонери клеїли ночами відозви на стіні (Ю. Янов., II, 1954, 42); Якийсь лисий чоловік.. клеїв на дошці списки студентів, зачислених до університету (Тют., Вир, 1960, 58).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 178.