КЛЕКОТІ́ННЯ, я, с. Дія за знач. клекоті́ти й звуки, утворювані цією дією. Він владно плив, на клекотіння водні Тяжкі долоні мірно кладучи (Бажан, І, 1946, 141); І вулиць викрути та злами, І світлі лінії домів, І люду вічне клекотіння, І вічне марево вітрин, І навіть брукове каміння Любив і ненавидів він (Рильський, II, 1946, 28).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 179.