КЛЕЙНО́ДИ, ів, мн. (одн. клейно́д, а, ч.).

1. заст. Коштовності, самоцвіти. [Хуса:] Мати вражається, коли в її клейноди невісточка кохана не вбереться (Л. Укр., III, 1952, 181); * Образно. Клейнод уроди на губоньках твоїх ще червоніє (Барв., Опов.., 1902, 200).

2. тільки мн., іст. Знаки влади, регалії. — Возьміть мої гетьманськії Клейноди, панове (Шевч., II, 1953, 160); У січовий круг увійшли кошовий, писар і суддя з усіма клейнодами (Довж., І, 1958, 232).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 178.