КЛА́СИК, а, ч.

1. Видатний, загальновизнаний письменник, діяч науки чи мистецтва, творчість якого є взірцем у даній галузі. З шостого класу Франко починає збирати свою бібліотеку — і за три роки заповняє велику шафу європейськими класиками (Коцюб., III, 1956, 28); Класики української літератури продовжували велику традицію Шевченка (Корн., Разом із життям, 1950, 36).

Кла́сики маркси́зму-леніні́зму — теоретики й вожді комуністичного руху: Маркс, Енгельс, Ленін. Класики марксизму-ленінізму на основі досягнень науки створили вчення про пізнаванність світу (Деякі пит. поет. майстерн., 1956, 9).

2. Послідовник, представник класицизму. Хай буду класик, а не футурист, Співець рибалок, меду й Навзікаї, Але в житті і я свій, може, хист (Коли він є) не по вітру розмаю… (Рильський, II, 1946, 9).

3. Фахівець із старогрецької й латинської мов та античної літератури. Він викликав Іова Борецького, вченого класика, земляка й приятеля Сагайдачного, що довгий час стояв на чолі львівської школи (Тулуб, Людолови, І, 1957, 307); // розм. У дореволюційній Росії — учень класичної гімназії; той, хто закінчив класичну гімназію.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 174.