КЛА́НЯТИСЯ, яюся, яєшся, недок.

1. кому. Робити уклін на знак привітання, поваги. І по Олимпському закону Уже ти пекла не минеш: Бо треба кланятись Плутону, А то і в Рим не допливеш (Котл., І, 1952, 108); Максим кланявся їм [дідам] і вітав їх голосно, приязно (Фр., VI, 1951, 25); // також без додатка. Робити поклони на знак подяки; розкланюватися. Кланяюсь вам, громадо, за вибори і за ваше довір’я до Василя Палійчука, простого гуцула (Ю. Янов., І, 1954, 39); Хористи кланялись і потроху відходили (М. Ол., Леся, 1960, 97); // рідко. Поклонятися кому-, чому-небудь. [Петро:] Що було колись гоже — тепер негоже; чому ви колись кланялись — тепер від того кращі люди одвертаються! (Мирний, V, 1955, 178); — Перед моїми очима кладуть жертви й кланяються Перуну (Скл., Святослав, 1959, 56).

2. кому. Листовне або усно передавати вітання кому-небудь відсутньому. Так оце й кажу я писарю писати, Що тобі уперше кланяються мати, Кланяються й батько щиро і низенько (Щог., Поезії, 1958, 227); Привітай від мене спільних знайомих. Садовські тобі кланяються (Л. Укр., V, 1956, 427); Наказував [Василь Опанасович] кланятися й здоровити іменинника (Полт., Дит. Гоголя, 1954, 103).

Зе́мно кла́нятися див. зе́мно; Ни́зько (низе́нько) кла́нятися див. ни́зько.

3. кому, перед ким, перен. Принизливо просити чого-небудь; запобігати перед ким-небудь, підлещуватися до когось. Краще піду в люди та людям покорюся.., ніж мені їй [Явдосі] кланятись за шматок хліба, що від тебе заробила (Мирний, II, 1954, 285); — Ми хоч і бідні, а багатіям не кланяємось! (Багмут, Опов., 1959, 7).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 173.