КИ́ЦЬКА, и, ж., розм. Те саме, що кі́шка. Кицьки дома немає, За мишами ганяє (Чуб., V, 1874, 193); — Хочеш, — запитав Юра в Юзека, — ми підемо на кухню, там наша кицька привела шестеро котенят? (Смолич, II, 1958, 75); * У порівн. Вона [жінка] в нього догадлива, ревнива і дряпається, мов кицька (Стельмах, Хліб.., 1959, 271).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 156.