КИСЛИ́ЦЯ, і, ж.

1. Дика яблуня з дрібними, дуже кислими плодами. Червонуваті небілені окола хатів ледве було видно за старими сливами та кислицями (Н.-Лев., II, 1956, 389); Давно обсипався цвіт з груш і кислиць, і тепер на деревах повільно наливалися соком маленькі плоди (Донч., IV, 1957, 115).

2. Дрібний плід цієї яблуні. Подивився, мов кислицю з’їв (Укр.. присл.., 1955, 280); Він.. кидався і на мочені кислиці, і на палені горіхи (Кв.-Осн., II, 1956, 476); В козубі торохкотіли ще зовсім зелені кислиці, лісові яблучка, щойно назбирані в лісі (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 472).

◊ Кисли́ці розво́дити — плакати жаліючись; скиглити, хникати. — У твої роки я на заводі працював по десять годин. А ти? Не розводь кислиці! — Віктор тер очі, схлипував (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 28).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 153.