КИ́ПІНЬ, пеню, КИ́ПЕНЬ, пню, ч.

1. розм. Те саме, що окрі́п. Кипнем її.. спарив (Сл. Гр.).

◊ Ки́пенем (ки́пнем) кипі́ти: а) вирувати (у 2 знач.), клекотіти. Хай гуде земля під нами Й Січа кипенем кипить (Щог., Поезії, 1958, 297); б) відбуватися, здійснюватися з великою силою, інтенсивністю. На безмежних ланах колгоспу-мільйонера.. кипнем киплять.. найрізноманітніші роботи (Крот., Сини.., 1948, 263).

2. перен., рідко. Біла піна на воді під час її бурхливого вирування, а також кипіння. З-за обрію котилися срібні валуни, і хлопцеві здавалося, що він іде просто в море, у.. кипінь хвиль (Чаб., Тече вода.., 1961, 9); * У порівн. — Ідеш отим завулком, а тобі На.. бриль спадає Вишневий цвіт, мов білі клапті кипню (Вирган, В розп. літа, 1959, 211).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 150.