КИП’ЯТИ́ТИ, ячу́, яти́ш, недок., перех. і без додатка. Нагріваючи рідину, доводити її до кипіння. Олію, дьоготь кип’ятили, Живицю, олово топили (Котл., І, 1952, 215); У всіх випадках, коли даються антибіотики худобі й птиці, не можна кип’ятити розчини цих препаратів (Соц. твар., 3, 1956, 57); Іриней.. ходив за ними [лікарськими травами] кудись далеко в ліс, а потім кип’ятив, сушив, розтирав (Кочура, Зол. грамота, 1960, 186); // Тримати, варити в киплячій рідині для надання певних властивостей. Кип’ятить Вона укинула стальне начиння (Рильський, Мости, 1948, 106); Кип’ятити медичні інструменти.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 151.